109 day of the war

Hi friends.
Tonight rockets hit a neighboring village. As a result, 20 people were injured and 5 high-rise buildings were damaged. Gas and electricity were cut off in the village because one of the missiles broke through a gas pipeline and caused a large fire.
It is getting harder every day, because there are less and less hopes that it will end soon. The last few days it has become very difficult to do everything, I have to force myself to get up and get to work, because I have almost no moral strength.
War is exhausting because there is nothing you can do. Everything you had is gradually disappearing - home, work, family and friends, food, money, peace and joy. All this goes further into the past, and the future looks as uncertain as possible.
Some little things can easily get you out of peace. Yesterday I was in a small shop, where I usually bought juices and cheeses from Europe and often talked to sellers. This time they asked, "Why haven't you been to us for so long?" And I don't even know what to say. It all comes down to the fact that soon we will not go shopping at all. This conversation made me think about the future, and it upset me a little. Of course, I know that we can survive, that we are not as bad as we could be, I know how my friends now survive in Mariupol and other cities, but I am still afraid of being left without anything with a cat on the street.

There is no improvement in Mariupol yet. In fact, the city is gone, it's just ruins, but there are still people. This is another platform for Russian propaganda, and everyone does not care what condition people are in.
Due to the heat and lack of water, people go to the sea to wash. A few days ago, a father and son exploded a mine when they went to the beach.. Despite the fact that the city is no longer fighting, the remains of unexploded ordnance and mines continue to kill people.

Humanitarian aid will be provided for the last time this month. I do not know for what reason, but the occupiers said that there were no more products, and warned that there would be no supplies.
Composition of humanitarian aid per person per month:
- pasta 2 packs (only 1.5 kg)
- Flour 2 kg.
- Perlovka
- Wheat groats
- Canned fish 4 jars
- Condensed milk 2 jars
- Canned meat 4 jars
- Sugar 3 packages of 0.75 kg.
- Toilet paper 2 rolls
- Disposable razors - one package
- Pads for women - 1 package
- sweet - one
- shampoo - one jar
- washing powder - one package
- Toothpaste
In fact, every fourth out of 130,000 Mariupol residents receives such a package through queues.
Of greatest concern is washing powder for washing machines in a city without electricity and water.
It is also important to note that the city still has no electricity, water, gas, so where to store food in the summer heat - I can not imagine.

---ukr
Добрий день, друзі.
Сьогодні вночі ракети вдарили вже по сусідньому селу. Внаслідок цього поранено 20 людей та 5 багатоповерхівок пошкоджено. У цьому селі відключили газ та світло, бо одна з ракет перебила газопровод та виникла велика пожежа.
Кожен день все важче, бо все менше надій що це скоро завершиться. Останні декалька днів все стало дуже важко робити, доводиться змушувати себе вставати та починати роботу, бо морально сил майже нема.
Війна виснажує, бо ти не можешь нічого зробити. Тебе поступово лишають всього що в тебе було - дім, робота, близькі та друзі, їжа, гроші, спокій та радість. Все це все далі їде у минуле, а майбутнє виглядає максимально незрозуміло.
Якісь дрібниці можуть легко вивести зі спокою. Вчора був у невеличкому магазині де зазвичай купував соки та сири з Європи та часто спілкувався з продавцями. На цей раз вони запитали "а чого ви до нас так давно не заходили?". А я навіть не знаю що відповісти. Все йде до того що скоро ми взагалі в магазини ходити не будемо. Ця розмова змусила задуматися про майбутнє, а від цього стало трохи сумно. Звісно я знаю що ми зможемо вижити, що у нас не так все погано, як молго би бути, я знаю як мої друзі зараз виживають у Маріуполі та інших містах, але все одно є страх залишитися без нічого з котом на вулиці.

У Маріуполі тим часом покращення ситуації не видно. Фактично міста вже немає, це просто руїни, але там залишились люди. Це чергова площадка для російської пропаганди, а на стан людей всім байдуже.
Через спеку та відсутність води люди їдуть до моря щоб помитися. Декілька днів тому батько з сином просто розірвало на шматки міною коли вони вийшли на пляж. Хоч у місті вже не їдуть бойові дії, від залишків нерозірваних снарядів та мін продовжують вмирати люди.

Гуманітарна допомога у цьому місяці буде видана в останній раз. Не знаю з якої причини, але окупанти заявили що більше продуктів немає і попередили що більше не буде поставок.
Склад гуманітраної допомоги на одну людину в місяць:
- макаронні вироби 2 пачки (сукупно 1,5 кг.)
- Борошно 2 кг.
- Крупа перлова
- Крупа пшенична
- Рибна кончерва 4 банки
- Сгущене молоко 2 банки
- М’ясні кончерви 4 банки
- Цукор 3 пакета по 0.75 кг.
- Туалетний папір 2 рулони
- Станки для гоління одноразові - одна упаковка
- Жіночі прокладки - 1 упаковка
- мило - одне
- шампунь - одна банка
- пральний порошок - одна пачка
- зубна паста
Фактично, через черги такий пакунок отримує кожен четвертий зі 130 тис. маріупольців.
Найбільше, всю турботу демонструє пральний порошок для машиного прання в місті, де немає ані електрики, ані водопосточання.
Також важливо відмітити, що у місті досі немає електрики, води, газу, тому де зберігати їжу у літню спеку - я не уявляю.