144 day of war

Good afternoon, friends.
The war has been going on for almost 5 months. Now the pace of the war has decreased significantly and it is felt that our army was able to restrain the offensive in Donbas. HIMARS also played a big role, because of them most of the munitions warehouses of the occupiers are now burning.
But there is also the reverse side of these successes - shelling of cities in the rear began again. Mainly shopping centers and large supermarkets are shelled. All this is done during the day, when the largest number of people are there.
Yesterday they hit the center of Vinnytsia. There was no military facility there. 23 people died, including 3 children. Dnipro was heavily shelled tonight, the victims are still unknown. This is real terrorism, it's hard to understand why they do it at all. How will the deaths of ordinary people help them in the war?
It's awful to feel like you can't do anything.


As I expected, the situation with subpoenas became a little better. They continue to be issued everywhere, but there are not so many soldiers walking the streets anymore, and you can feel more relaxed.

Due to the new hobby of dyeing t-shirts, I generally did not have enough time for all the planned tasks. Somehow time is perceived differently, I remember that before each day stretched and seemed very long. It seemed that I had a lot of time. Now everything is different, time flies and you need to plan your days carefully, because it is impossible to have everything in time.
The brain wants to abstract as much as possible from the real situation, if at the beginning of the war all attention was focused on the events at the front, now it is attracted to everything that even for a moment lets you forget about the war. Maybe that's why I'm so interested in creating now, at this time I feel like I was a child, when I could sit and be in my own world. Do something not because it is necessary, but because it is interesting.

After the full occupation, Mariupol gradually begins to disappear from the news. One gets the impression that even Russians no longer find this city interesting. The enormous destruction of buildings and infrastructure requires the injection of a large amount of money, so in fact the city still has no electricity, water, or gas, and there are not even promises that it will ever appear. The city has become just a road along which equipment is transported to the front. The people who remained there are fighting for their lives in the Middle Ages, brought by the Russian army.
For such a long period of time, it is still not clear how to proceed. The offensive continues, territories are gradually occupied, a large number of people die every day. How long can it last? Will it be like World War II in time? I want to believe that everything will be wrong. Threats from the Russian Federation continue, rocket attacks on cities in the rear also continue. Also, the recession of the economy and the increase in the price of products are felt more and more. Along with a significant decrease in income, this is very depressing. Although so far we manage to live in zero or a small minus, what will happen in winter - it's scary to imagine. If last winter heating was about $150 per month, what will happen this year - I don't know. Let's stock up on warm things, because it will be impossible to pay for it.

The parents already feel good in the new city, this week they were able to find a slightly cheaper apartment and move. Although it's hard to lose everything you had, life is always more important. I always remind them that we came into this world empty-handed and will leave it empty-handed. All that has real value is within us, and it cannot be taken away from us by any rockets.

I want to thank everyone for their support. Now I'm feeling some decline in social activity again, I'm trying to do something and get through the hard times. But no matter how hard it is, I intend to continue writing down everything that happens around me and live until the moment when I can write that it's all over and we start living a full life again. This moment will surely come. Thank you all very much!


===========
Добрий день, друзі.
Майже 5 місяців йде війна. Зараз темп війни значно скоротився та відчувається що наша армія змогла стримати наступ на донбасі. Також велику роль зіграли HIMARS, через них більшість складів боєприпасів окупантів зараз палають.
Але є і зворотня сторона цих успіхів - знов почались обстріли міст у тилу. Обстрілюють переважно торгівельні центри та великі супермаркети. Все це роблять саме вдень, коли там найбільша кількість людей.
Вчора влучили у центр міста Вінниця. Там не було жодного військового об'єкта. Загинуло 23 людини, з яких 3 дітей. Сьогодні вночі сильно обстріляли Дніпро, про жертви ще невідомо. Це справжній терроризм, важко зрозуміти нащо вони взагалі це роблять. Як смерть звичайних людей допоможе їм у війні?
Жахливо відчувати, що ти нічого не можешь зробити.


З повістками як я і очікував стало трішки краща ситуація. Їх продовжують видавати всюди, але вже не така кількість військових ходить по вулицям, та можно більш спокійніше себе почувати.
Через нове захоплення фарбуванням футболок в мене взагалі стало не вистачати часу на всі заплановані справи. Якось інакше сприймається час, я пам'ятаю що раніше кожна доба розтягувалась і здавалась дуже довгою. Здавалось що в мене є безліч часу. Зараз все інакше, час летить та потрібно думати ретельно планувати дні, бо встигнути все - неможливо.
Мозок хоче максимально абстрагуватися від реальної ситуації, якщо спочатку війни вся увага була прикута до подій на фронті, то зараз приваблює все, що хоч на мить дає забути про війну. Мабуть тому мені зараз так цікаво займатись творчістю, у цей час я відчуваю себе як у дитинстві, коли я міг сидіти та перебувати у своєму світі. Робити щось не тому що так треба, а тому що це цікаво.

Маріуполь після повної окупації поступово починає зникати з новин. Складається враження що навіть росіянам це місто вже не здається цікавим. Величезні руйнування будинків та інфраструктури потребують вливання великої кількості грошей, тому фактично у місті досі немає світла, води, газу, та немає навіть обіцянок що це колись з'явиться. Місто стало просто дорогою, по якій везуть техніку у бік фронту. Люди що там залишились борються за своє життя у середньовіччі, що принесла армія рф.
За такий великий проміжок часу все ще не зрозуміло як бути далі. Наступ продовжується, території поступово окуповують, щоденно вмирає велика кількість людей. Скільки це може тривати? Чи буде це за часом як друга світова війна? Хочеться вірити що все буде не так. Погрози від РФ продовжуються, ракетні обстріли по містам у тилу також тривають. Також все більше більше відчувається спад економіки та подорожчання продуктів. Разом з суттєвим зменшенням доходів це сильно пригнічує морально. Хоча поки що у нас вдається жити у нуль чи невеликий мінус, що буде взимку - страшно уявити. Якщо минулої зими опалення виходило близько 150$ на місяць, що буде у цьому році - я не знаю. Запасаємось теплими речами, бо сплачувати це буде неможливо.

Батьки вже добре себе почувають у новому місті, на цьому тижні змогли знайти трішки дешевшу квартиру та переїхати. Хоч і важко втрачати все що мав, але життя завжди важливіше. Я завжди нагадую їм що ми прийшли у цей світ з порожніми руками та підемо з нього так само. Все що має справжню цінність знаходиться в середині і це в нас не можна забрати ніякими ракетами.