ffeo1717

By Max_Blazer

129 day of war

Good afternoon, friends
The war continues to cause great human losses and seems to have completely changed consciousness. It is no longer scary that you can die from a random projectile. I am finally tired of living under the constant pressure of circumstances and the impossibility of changing anything. Every day begins with thoughts of when it will all end and what will happen next.
The missile attack on Kremenchuk showed that the Russian army is not carrying out a combat mission, but is purposefully destroying ordinary people. They don't need us, they only need our territory to continue to bring destruction, poverty and death around the world.

In general, the situation at the front and public opinion are quite tense now, and there are several reasons for this. First, a more intense wave of mobilization has begun, which goes beyond the limits of understanding. Despite the statement that there are enough people at the front and even those who are there lack weapons and uniforms, summonses to the army began to be issued to everyone throughout Ukraine. There is no longer a division by mobilization waves. Hundreds of patrols consisting of policemen and soldiers patrol the streets every day and issue summonses to everyone. They do not even neglect to issue summonses on beaches, shops, parks, cafes. Of course, I understand that mobilization is necessary, but it seems wrong to me to take away all men in general. It takes about 15 taxpayers in the rear to finance one soldier. If the pace of mobilization continues as it is now, the country's economy will fall even lower, and at the front we will receive many untrained people without normal weapons and combat skills.
This also raises an internal problem that has been going on since 2014, when people from the west of the country went to liberate Donbass. Now in the west they are looking for displaced persons and sending them back to their native lands, but already as soldiers.
It seems that I will also have to go to front, because my diagnosis in Ukraine is not considered a disease and does not give an opportunity to avoid obligations. Considering that I work to feed my wife and parents - I don't know how they will survive when I go to the front. How to be among a large number of people, I still can't imagine.
I went through the stages of panic, incomprehension, and reached the stage of letting everything be as it will be. I will I will decide the problems as they arise. For now, I'm trying to do as much as possible so that my family is provided with everything they need, at least for a while, if I have to leave.

Mariupol
It is no longer possible to write about this city without pain for the fate of people. Problems with water, food, medicine, corpses have not disappeared. The city is gradually marginalized and becomes very dangerous.
After military terror, social terror began.
The occupation authorities are engaged in the demolition of the affected houses, which is why the local residents are trying to create resistance.
The announced housing construction turned out to be a temporary modular town for the military and servicemen from Russia. By the way, these houses are not adapted to winter at all.
They promise to create heating points during the cold weather, but we understand that this will not be done en masse, but as usual for the sake of a TV story about improving life.
There is no humanitarian aid in the city anymore, only for pensioners. But many markets appeared, with insanely high prices. Due to the impossibility of earning money for a living, attacks on pensioners began and banditry flourished. The occupation authorities turn a blind eye to these actions and in fact do not offer any resistance. Maybe it's normal for them, we don't know
Many people from the FSB came to the city and they are conducting mass interrogations of the population. People are being tortured, and those who arouse any suspicion are put in prison.
I am glad that I had time to see life in different parts of the world when I had such an opportunity. Although now my life consists of daily heavy obligations, when every hour is scheduled and there is no opportunity to allocate time for rest - I am warmed by memories of how wonderful it used to be. There is hope that one day it will all end and it will be possible to rest, meet friends, and feel safe again.
I found an interesting book that helps to find the strength to live on even in difficult conditions.
Yes to Life: In Spite of Everything by Viktor E. Frankl
This book conveys the routine of life very well and it can be transferred to the daily life of people in the occupation and find useful tips on how not to lose your mind and continue living no matter what.


Добрий день, друзі
Війна продовжує приносити великі людські втрати та схоже вже повністю змінила свідомість. Вже не страшно, що ти можешь померти від випадкового снаряду. Вже остаточно набридло жити у умовах постійного тиску обставин та неможливості щось змінити. Кожен день починається з думок коли це вже все закінчиться та що буде далі.
Ракетний удар по Кременчуку показав що армія РФ виконує не якусь бойову задачу, а цілеспрямовано нищить звичайних людей. Ми їм не потрібні, їм потрібна тільки наша територія щоб продовжувати нести розруху, бідність та смерть по всьому світу.

Загалом ситуація на фронті та суспільні думки зараз досить напружені, та цьому є декілька причин. По перше, почалась більш інтенсивна хвиля мобілізації, яка переходить межі розуміння. Попри заяви що людей на фронті достатньо та навіть тим хто є не вистачає зброї та форми - по всій Україні почали видавати повістки в армію всім. Більше немає розподілення по хвилям мобілізації. Сотні патрулів які складаються з поліцейських та військових щоденно патрулюють вуліці та видають повістки всім. Не нехтують навіть видавати повістки на пляжах, магазинах, парках, кафе. Я звісно розумію що мобілізація потрібна, але мені здається невірним забирати взагалі всіх чоловіків. Для фінансування одного військового потрібно близько 15 платників податків у тилу. Якщо темпи мобілізації продовжаться так як йдуть зараз - економіка країни впаде ще нижче, а на фронті ми отримаємо багато непідготовлених людей без нормальної зброї та навичок ведення бойових дій.
Це також підіймає внутрішню проблему яка тягнеться з 2014 року, коли на звільнення Донбасу їхали люди з заходу країни. Тепер на заході шукають переселенців та відправляють їх назад до рідних країв, але вже в якості військових.
Схоже що і мені доведеться їти на службу, бо мій діагноз у Україні не вважається захворюванням та не дає можливості уникнути забов'язань. Враховуючи те, що я працюю щоб прогодувати свою дружину та батьків - я не знаю як вони будуть виживати коли я піду на фронт. Як знаходитись серед великої кількості людей я також поки що не уявляю.
Я пройшов через стадії паніки, нерозуміння, та дійшов до стадії що нехай все буде як буде. Буду віришувати проблеми по мірі їх виникнення. А поки що намагаюсь зробити як умога більше справ, щоб моя сім'я була забезпечена всім необхідним хочаб на деякий час, якщо мені доведеться піти.

Маріуполь
Про це місто вже неможливо писати без болю за долю людей. Проблеми з водою, їжею, ліками, трупами нікуди не зникли. Місто поступово маргіналізуються і стає дуже небезпечним.
Після військового террору почався террор соціальний.
Окупаційна влада займається знесенням постраждалих будинків, чому місцеві мешканці намагаються створювати спротив.
Анонсоване будівництво житла по факту виявилось тимчасовим модульним містечком для військових та обслуги з россії. Доречі ці будиночки зовсім не пристосовані до зими.
Обіцяють створити пункти обігріву на час холодів, але ми розуміємо що це буде не массово, а як завжди заради сюжету на телебаченні про покращення життя.
Гуманіторної допомоги у місті вже немає, тільки для пенсіонерів. Зато з'явилось багато ринків, з шалено високими цінами. Через неможливість заробити грошей на життя почались напади на пенсіонерів та розквіт бандитизму. Окупаційна влада закриває очі на ці дії та фактично не чинить ніякого спротиву. Може для них це нормально, ми не знаємо
У місто зайшло багато людей з ФСБ та вони проводять массові допити населення. Людей фактично зомбують, а тих хто викликає будь яку підозру - саджають у в'язниці.

Я радий, що встиг побачити життя в різних куточках світу, коли мав таку можливість. Хоча зараз моє життя складається з щоденних важких обов'язків, коли кожна година розписана і немає можливості виділити час на відпочинок, - мене гріють спогади про те, як це було чудово колись. Є надія, що одного разу все закінчиться і можна буде відпочити, зустрітися з друзями, знову відчути себе в безпеці.
Я знайшов цікаву книгу, яка навіть у важких умовах допомагає знайти в собі сили жити далі.
Так життю: незважаючи на все, Віктор Е. Франкл
У цій книзі дуже добре передається повсякденність життя і її можна перенести в повсякденне життя людей в окупації та знайти корисні поради, як не зійти з розуму і продовжувати жити незважаючи ні на що.

Comments
Sign in or get an account to comment.